Що таке складне речення і чому це питання виникає знову
Питання про те, що таке складне речення, зазвичай з’являється не з підручника. Частіше його задають батьки, які допомагають дитині з домашнім завданням, або дорослі, що повернулися до навчання після перерви. Іноді це питання лунає від копірайтерів, перекладачів чи редакторів, яким треба швидко пояснити клієнту, чому одне речення треба розбити на два, а інше — залишити цілим. У всіх цих випадках потрібна не академічна довідка з лінгвістики, а коротка робоча відповідь з прикладами, на які можна опертися.
У шкільній програмі складне речення зазвичай подають як щось протилежне простому. Це формально правильно, але на практиці людина часто інтуїтивно розуміє межу між простим і складним, а оті самі ознаки, за якими їх розрізняють, плутає. Тому далі — без зайвої академічної ходи, з опорою на реальні речення, які трапляються в новинах, художній літературі та звичайному листуванні.
Головні ознаки складного речення
Найпростіша відповідь на питання, що таке складне речення, така: це речення, у якому є дві або більше граматичних основ. Граматична основа — це підмет і присудок, виражені самостійно, тобто не залежні один від одного. Якщо основа одна — речення просте, навіть якщо воно довге і має багато другорядних членів. Якщо основ дві чи більше — речення складне, навіть якщо воно коротке, на три рядки.
Друга важлива ознака — зв’язок між основами. У простому реченні члени речення поєднуються підрядним зв’язком (одне залежить від іншого: “книгу” залежить від “читаю”). У складному реченні основи поєднуються сурядним або підрядним зв’язком, зазвичай за допомогою сполучників, сполучних слів або без них, лише порядком слів та інтонацією.
Третя ознака, яку часто пропускають, — це інтонація. Усне складне речення майже завжди має кілька логічних наголосів і пауз. На письмі ці пази позначаються комами, тире або крапками. Саме за розділовими знаками можна швидко перевірити, чи правильно визначено межі між частинами.
| Ознака | Просте речення | Складне речення |
|---|---|---|
| Кількість граматичних основ | Одна | Дві і більше |
| Тип зв’язку між частинами | Підрядний (словосполучення) | Сурядний або підрядний (речення в реченні) |
| Кількість розділових знаків між основами | Немає | Є кома, тире або крапка з комою |
| Приклад | Увечері пішов дрібний дощ. | Увечері пішов дрібний дощ, і місто одразу стало сірим. |
Просте vs складне: як не помилитися на практиці
Найпоширеніша помилка — вважати складним усе, де є сполучник “і”, “а”, “бо”, “який”. Насправді сполучник сам по собі нічого не вирішує. Все залежить від того, що він з’єднує: однорідні члени речення чи окремі основи. Порівняйте два речення.
Перше: “Ми купили хліб, молоко і сметану.” Тут підмет один — “ми”, присудок один — “купили”. “Хліб”, “молоко”, “сметана” — це однорідні додатки, вони залежать від одного й того самого слова. Речення просте, хоча в ньому є “і”.
Друге: “Ми купили хліб, і бабуся вже чекала нас на лавці.” Тут вже дві основи: “ми купили” і “бабуся чекала”. “І” з’єднує не слова в одному реченні, а два окремі речення. Це складне речення. Саме наявність другої основи і є ключовою ознакою.
Ще один випадок, де плутанина виникає найчастіше, — це дієприслівниковий та дієприкметниковий звороти. Речення “Діти, повернувшись зі школи, одразу сіли за підручники” — просте, бо “повернувшись зі школи” — це дієприслівниковий зворот, він не утворює окремої основи. Підмет один, присудок один. А от “Діти повернулися зі школи, і вони одразу сіли за підручники” — вже складне, бо тут два присудки: “повернулися” і “сіли”, два підмети: “діти” і “вони”.
Види складних речень: коротко і з прикладами
Українська мова виділяє три основні види складних речень. Коротко кожен з них виглядає так.
Складносурядне речення
Частини рівноправні, поєднуються сполучниками “і”, “а”, “але”, “проте”, “чи”, “або” тощо. Жодна з частин не залежить від іншої, кожну можна виокремити в окреме речення без втрати змісту. Наприклад: “Дощик перестав, і на небі з’явилося сонце.” Тут можна спокійно сказати окремо: “Дощик перестав” і “На небі з’явилося сонце”. Сенс не страждає.
Складнопідрядне речення
Одна частина головна, друга — підрядна, залежить від головної і відповідає на її питання. Зв’язок будується за допомогою сполучників “що”, “який”, “коли”, “де”, “бо”, “щоб” тощо. Наприклад: “Я знаю, що він приїде ввечері.” Головна частина — “Я знаю”, підрядна — “що він приїде ввечері”, відповідає на питання “що саме знаю”.
Безсполучникове складне речення
Частини поєднуються без сполучників, лише порядком слів та інтонацією, а на письмі — комою, тире, двокрапкою або крапкою з комою. Наприклад: “Прийшла весна — дерева ожили.” Тут немає “і”, “а”, “що”. Зв’язок тримається на інтонації та тире. Це той випадок, де особливо важливо правильно поставити розділовий знак, бо саме він “тримає” речення.
| Вид | Що з’єднує | Сполучник | Приклад |
|---|---|---|---|
| Складносурядне | Рівноправні частини | і, а, але, проте, чи, або | Ми вийшли з дому, а на вулиці вже світало. |
| Складнопідрядне | Головна + підрядна | що, який, коли, де, бо, щоб | Ми вийшли з дому, коли вже розвиднилося. |
| Безсполучникове | Рівноправні частини | Немає | Ми вийшли з дому — на вулиці вже світало. |
Як знайти граматичні основи: практичний алгоритм
Щоб швидко відрізнити просте речення від складного, корисно пройти один і той самий крок за кроком. Цей алгоритм працює і для школяра, і для дорослого, який давно не мав справи з граматикою.
Крок перший — знайдіть підмет. Запитайте себе: “Хто?” або “Що?” діє в реченні. Якщо підмет один, переходьте до кроку два. Якщо вже видно два різні підмети — це майже гарантовано складне речення.
Крок другий — знайдіть присудок. Запитайте: “Що робить підмет?” Якщо присудок один, і всі інші дієслова в реченні є дієприслівниками, інфінітивами або входять до складу присудка — речення просте. Якщо в реченні є два різні присудки, які стосуються двох різних підметів, — це складне речення.
Крок третій — перевірте сполучники. Якщо в реченні є “і”, “а”, “що”, “який”, “бо” і при цьому вже знайдено дві основи, сполучник просто допомагає з’єднати ці основи. Якщо основ дві, а сполучників немає, це безсполучникове складне речення, і на письмі між частинами обов’язково буде кома, тире, двокрапка або крапка з комою.
Крок четвертий — спробуйте розділити. Якщо речення можна розділити на два окремих речення без втрати основного сенсу — це складне речення. Якщо при розділенні одне з речень залишається без підмета або присудка — це просте речення з ускладненням (однорідні члени, вставні конструкції, дієприслівникові звороти).
Часті помилки під час визначення виду речення
Помилка перша — рахувати за основу будь-яке дієслово. Інфінітив (“треба зробити”), дієприслівник (“прочитавши книгу”) і навіть дієприкметник (“прочитана книга”) самі по собі основу не утворюють. Вони додають деталі, але підмет і присудок лишаються ті самі. Тому фраза “Мені треба зробити домашнє завдання” — просте речення, хоча в ньому два дієслова. Основою тут є “треба зробити” (складений присудок) і пропущений підмет “я”.
Помилка друга — плутати однорідні присудки з окремими основами. “Він увійшов, сів і мовчки дивився у вікно” — це просте речення з трьома однорідними присудками. Підмет один, присудки пов’язані з одним і тим самим “він”. Щоб перетворити це на складне, треба додати другу основу: “Він увійшов, сів, а в цей час за вікном хтось мовчки дивився на нього.” Тепер підметів два: “він” і “хтось”.
Помилка третя — ігнорувати вставні конструкції. Фраза на кшталт “Дощ, на щастя, перестав” — це просте речення. “На щастя” — це вставне слово, воно не утворює окремої основи. Тут працює правило: якщо можна викинути шматок речення і сенс головного речення лишиться, це не окрема частина, а ускладнення.
Помилка четверта — сприймати тире як ознаку простого речення. Тире може стояти і в простому, і в складному. У простому воно зазвичай з’являється між підметом і присудком (“Київ — столиця України”). У складному тире розділяє частини безсполучникового речення (“Прийшла весна — дерева ожили”). Саме по собі тире нічого не каже про вид речення, дивитися треба на наявність другої основи.
Навіщо розрізняти просте і складне речення у житті
Здавалося б, це суто шкільне питання, яке закінчується разом із випускним. На практиці вміння бачити граматичні основи знадобиться там, де текст треба написати швидко, точно і без кривляння. Наприклад, у робочому листі, де одна довга фраза може вмістити одразу дві думки і заплутати читача.
Перша причина — пунктуація. Якщо ви не бачите меж між частинами складного речення, ви не поставите кому там, де вона потрібна, і поставите там, де не потрібна. Це одна з найпомітніших помилок навіть у дорослих текстах: люди масово пропускають коми перед “що”, “який”, “якщо”, “коли” саме тому, що не розрізняють головну і підрядну частини.
Друга причина — стиль. Текст, у якому всі речення довгі, багатошарові, з трьома-чотирма основами, важко читати. Редактори давно помітили: чим більше в реченні основ, тим більше воно втомлює читача. Тому в хороших текстах складні речення зазвичай комбінують із простими: одне довге, потім коротке. Це і є той “дихання тексту”, про який часто говорять.
Третя причина — переклад. Коли треба перекласти речення з однієї мови іншою, наявність кількох основ ускладнює роботу. У багатьох мовах порядок слів і система сполучників інші, і одне велике українське речення з трьома основами треба розбивати на три коротших. Якщо перекладач не бачить основ, він або втрачає логіку, або створює незграбну конструкцію.
Як скласти власне складне речення: три простих кроки
Крок перший — сформулюйте дві прості думки окремо. Наприклад: “Сьогодні холодно” і “Я візьму куртку”. Це два самостійних речення, кожне з власною основою. Поки що вони існують окремо.
Крок другий — оберіть тип зв’язку. Якщо хочете показати причину — підійде “тому що”, “бо”. Якщо хочете показати послідовність — “і”, “потім”. Якщо хочете показати протиставлення — “а”, “але”. Кожен тип зв’язку несе свій сенс. Не можна механічно ставити “і” скрізь, де є дві основи.
Крок третій — з’єднайте частини. “Сьогодні холодно, тому я візьму куртку.” Тут вже одне складнопідрядне речення. Перша частина — головна (“сьогодні холодно”), друга — підрядна (“тому я візьму куртку”), відповідає на питання “чому саме візьму”. Розділовий знак — кома перед “тому”.
Якщо ж зв’язок не потребує причини, можна обійтися без сполучника: “Сьогодні холодно — я візьму куртку.” Це вже безсполучникове складне речення, тире стоїть між двома основами і тримає їх разом. Обидва варіанти правильні, але несуть різну стилістику. Перший — більш розмовний, другий — більш художній, характерний для художньої літератури та публіцистики.
Типові запитання батьків і школярів
Чи можна в одному реченні мати три і більше основи? Так, такі речення називають багатокомпонентними. Наприклад: “Сонце піднялося, вітер стих, і в лісі стало тихо.” Тут три основи: “сонце піднялося”, “вітер стих”, “стало тихо”. Вони поєднуються комами та сполучником “і”. Це цілком нормально, хоча в довгих текстах таких речень краще уникати.
Чи є складне речення завжди довшим за просте? Ні. “Ішов дощ” — просте, “Ішов дощ, і ми сиділи вдома” — складне, різниця в одному слові. Довжина не є ознакою. Ознакою є кількість основ.
Чи можна ставити кому між однорідними присудками? Ні. У простому реченні з однорідними присудками, поєднаними одиничним “і”, “а”, кома не ставиться. “Він читав і слухав” — без коми. Кома з’являється тільки тоді, коли однорідних присудків більше двох і між ними є повторюваний сполучник: “Він читав, і слухав, і записував”.
Чи вважається речення з прямою мовою складним? Так, речення з прямою мовою завжди складається щонайменше з двох частин: слів автора і самої прямої мови. Кожна частина має власну граматичну основу. Наприклад: “Мати сказала: «Сьогодні буде дощ».” Тут “мати сказала” — перша основа, “буде дощ” — друга основа всередині прямої мови.
Чи варто розбивати довге складне речення на кілька простих? У більшості випадків так, особливо в робочому й інформаційному тексті. Довге речення з трьома-чотирма основами зручне для художньої літератури, де важлива ритміка, але в інструкції, поясненні чи робочому листі воно заважає. Правило просте: якщо читач мусить перечитувати речення двічі, щоб зрозуміти, про що йдеться, — час його розбити.
Чи впливає кількість основ на оцінку в школі? Впливає, і доволі сильно. Учень, який неправильно визначив основу, зазвичай неправильно ставить розділові знаки, не розрізняє головну і підрядну частини, плутає види зв’язку. Все це тягне за собою втрату балів навіть тоді, коли сама думка дитини правильна. Саме тому навичка знаходити основи вважається базовою для всіх подальших тем синтаксису.
Коротко про головне
Складне речення — це речення, у якому дві або більше граматичних основи. Основа — це підмет і присудок, виражені самостійно. Якщо основа одна, речення просте, навіть якщо в ньому багато слів і другорядних членів. Складні речення бувають сурядні (частини рівноправні), підрядні (одна частина залежить від іншої) і безсполучникові (частини з’єднуються без сполучників, лише порядком слів і розділовими знаками).
Найпростіший спосіб перевірити себе — знайти підмет і присудок. Якщо їх два і більше, перед вами складне речення. Далі залишається лише подивитися, чим саме з’єднані частини: сполучником чи лише комою, тире, двокрапкою. Саме ця проста процедура допомагає і школяреві з домашнім завданням, і дорослому, який хоче написати текст без помилок.
Залишити відповідь